СВ. АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ “НАСТАНОВИ ПРО ЛЮДСЬКУ ВДАЧУ ТА ДОБРОЧЕСНЕ ЖИТТЯ”

РОЗУМНА ЛЮДИНА — ПОБОЖНА

1) Ми не раз помиляємося, називаючи когось розумним. Бо не той розумний, хто позавчав вислови й начитався книг давніх мудреців, але хто має душу, здатну мислити та розрізняти що добре, а що погане. Тому поганого і шкідливого для душі він уникає, а доброго й корисного прагне, та щиро вдячний за це Богу. І лише такого справді можна назвати розумним.

ЯКА ЛЮДИНА СПРАВДІ РОЗУМНА

2) Адже справді розумний чоловік має на меті одне-єдине — коритися та подобатись Богу, Володарю всього сущого. До цього він і привчає свою душу, і що би з ним не сталося в житті, — за все дякує Богові, пам’ятаючи про турботливу Його опіку та керівництво над усім, що є на світі. Безглуздо бо виглядає, коли ми, приймаючи від лікарів гіркі й неприємні ліки, дякуємо їм за наше фізичне здоров’я, але зостаємося невдячними перед Богом за те, що видається нам важким і неприємним, не розуміючи, що за Його провидінням усе виходить нам на добро, оскільки пізнання [волі Божої] та віра в Нього є спасінням і досконалістю душі.

ЯКІ МАЄМО МОГУТНІ СИЛИ

3) Стриманість, покірливість, розсудливість, витривалість, терпеливість та інші могутні й звитяжні сили ми отримали від Бога, щоб вони допомагали нам відбивати напади противника. Якщо розвиватимемо їх у собі та завжди триматимемо напоготові, то не вважатимемо вже чогось складним, гірким чи нестерпним, розуміючи, що все воно людське і що його можна осилити з допомогою [отих] наших чеснот. Цього не враховують ті, чиї душі обділені розумом, бо не усвідомлюють, що все нам співдіє на добро, аби засяяли наші чесноти та Бог [у нагороду] нас увінчав.

ЖАДОБА ДО ЗБАГАЧЕННЯ

4) Ти повинен усвідомлювати, що гонитва за матеріальними набутками та життя на широку ногу — лише ефемерні фантазії, а доброчесний спосіб життя, що відповідає волі Божій, перевершує усі багатства. Якщо роздумуватимеш над цим і постійно про це пам’ятатимеш, то не жалітимешся, не нарікатимеш та не винуватимеш когось, але за все дякуватимеш Богові, коли побачиш, як ті, що покладаються на [власну] репутацію і багатство, опиняються в скрутнішому становищі, аніж ти сам. Отож жадоба [до збагачення], любов до слави, разом із невіглаством є найстрашнішими бідами душі.

ЯК ЛЮДИНА ДОБИРАЄ РОЗУМУ

5) Розумний чоловік, пізнаючи себе, усвідомлює, що йому потрібно й вигідно робити, що властиве й корисне для його душі, а що чуже для неї. Таким чином він уникає чужого та шкідливого для душі, аби не втратити життя вічного.

ЩАСТЯ — ВІД САМООБМЕЖЕННЯ

6) Чим менші в кого статки, тим він щасливіший, адже не журиться багато чим: слугами, наймитами чи худобою. А як пристане до них душею та обсядуть його клопоти, тоді й на Бога нарікає. Отож самовільним прагненням [набутків] ми накликаємо смерть і блукаємо в пітьмі гріховного життя, не усвідомлюючи своєї справжньої сутности.

ЧЕСНОТА ВАЖКОДОСТУПНА, АЛЕ ДОСЯЖНА

7) Не кажи, що неможливо досягти доброчесного життя, а кажи, що це нелегко. Бо не кожен досягає чеснот, а лише побожні люди, чий розум охоплений любов’ю Божою, здобуваються на доброчесне життя. Адже в багатьох розум — земний і мінливий, а від нього — як добрі, так і погані думки, він за природою непостійний і схильний до матеріального, однак розум, охоплений любов’ю Божою, карає гріх, який мимоволі оселяється в людях із-за їхнього недбальства.

НЕВІГЛАСИ

8) Неосвічені та безграмотні люди уважають безглуздими розмови [про чесноти] і не хочуть їх слухати, позаяк вони викривають їхнє невігластво, а воліють, щоб усі були схожими на них. Так само ті, що живуть та поводяться розгнуздано, стараються переконати себе, що інші — гірші за них, думаючи вигородити себе тим, що довкола багато грішників. Затьмарюється тоді та гине млява душа від отакого лиха: розпусти, гордости, жадібности, гніву, зухвальства, шаленства, вбивства, нарікання, заздрости, корисливости, зажерливости, страждань, брехні, хтивости, лінощів, смутку, боягузтва, ненависти, осуду, безсилля, омани, невігластва, розчарування і забуття про Бога. Адже це та інше зло роздирає бідну душу, що віддаляється від Бога.

ЗРАЗОК ЧЕСНОТИ

9) Ті, що намагаються жити доброчесно, побожно і славно, мають це доводити не показною поведінкою чи вдаваним життям, але, як умілі художники та скульптори, власними ділами виявляти своє доброчесне й побожне життя, уникаючи всяких спокусливих насолод як тенет.

БАГАТИЙ ВЕЛЬМОЖА

10) Багатий вельможа, що впродовж життя не вдосконалює своєї душі та чеснот, як уважають мислячі люди, є нещаснішим за бідняка, а то й за раба, який, удосконалюючись, прикрашається чеснотами. Ті, що не дбають про доброчесне життя, блукають туди і сюди, зведені своїми бажаннями, як оті подорожні, що збилися з дороги та невідомо де пропадають.

СКУЛЬПТОР, ЩО ВИЛІПЛЮЄ ЛЮДИНУ

11) Скульптором, що виліплює людину, вартувало би назвати того, хто здатен облагородити її нетямущий характер, аби вона полюбила науку і [власне] формування. Так само можна назвати й отих, котрі перемінюють нестримне людське життя на доброчесне та миле Богові, перетворюючи в певному розумінні людей, адже піддатливий і стриманий [характер] — це досягнення, що сповнює надією людську душу.

ВІДЧУТТЯ БОГА

12) Людям справді треба старатися формувати власний характер, аби жити життям доброчесним. Хто цього досягає, той краще пізнає Бога, а хто всім серцем шанує Бога та щиро вірує, той за Його провидінням одержує силу приборкати гнів і пожадання, які є причиною усякого лиха.

ЛЮДИНА І НЕЛЮД

13) Людиною, як сказано, називаємо того, хто здатен мислити, або хто хоче виправитись. Невиправного, навпаки, не можна назвати людиною, але нелюдом, бо невиправність — відмітна ознака нелюдськости. Таких потрібно уникати, — живучи в гріху, вони ніколи не досягнуть безсмертя.

ЛЮДИНА І ДУМКА

14) Ми звемося людьми тільки завдяки тому, що наділені здатністю мислити. Якщо ж нам її бракує, то ми відрізняємося від нерозумних тварин лише тілом і голосом. Тож, визнаймо, що ми, як розумні істоти, — безсмертні та зненавидьмо кожне гріховне пожадання, яке доводить людину до смерти.

СПРАВЖНІЙ ВИЯВ ЛЮДИНИ

15) Кожен умілець, обробляючи матеріал, надає йому досконалого вигляду: один — дереву, інший — міді, ще хтось — золоту чи сріблу. Так само й ми, що навчені доброму, чеснотливому та милому Богові життю, повинні показати, що є людьми не лише за тілесним виглядом, але й за душею, здатною мислити. Справді мисляча душа, яка любить Бога, знає що має робити за тих чи інших житейських обставин, любов’ю прихиляє Його милість, щироЙому дякує та всім серцем лине до Нього.

КЕРІВНИЦТВО ДУШЕЮ

16) Як керманичі, що водять кораблі, пильнують, аби оминути рифи та скелі, так і ті, що хочуть жити доброчесним життям, мають пильно обмірковувати що їм треба робити, а що оминати; і, збагнувши, що правдиві божественні закони існують для їхнього добра, відганяти від душі гріховні задуми [і міркування].

ЯК КЕРУВАТИ ДУШЕЮ

17) Як керманичі та візники завдяки пильності і старанню досягають своєї мети, так і ті, що прагнуть доброчесного життя, повинні пильно старатися виконувати те, що відповідає волі Божій, бо, забажавши цього і збагнувши, що зможуть [так жити], цією вірою досягають нетління [й чистоти].

ВНУТРІШНЯ СВОБОДА

18) Вільним уважай не того, кому пощастило бути вільним, але того, хто вільний [від пристрастей] у своєму житті. І справді, як можна назвати вільними лихих і нестриманих панів, якщо вони стали рабами речей і пристрастей? А справжня свобода і щастя душі — це чистота та нехтування дочасним.

САМОВИЯВ

19) Завжди собі нагадуй, що власними вчинками постійно треба виявляти своє добродійне життя, адже і хворі для свого порятунку вибирають добрих лікарів не за їхніми словами, а за наслідками роботи.

МИСЛЯЧА І ДОБРОЧЕСНА ДУША

20) Мислячу і доброчесну душу видно за поглядом [людини], ходою, голосом, посмішкою, як вона проводить час та з ким товаришує. Усі ці ознаки змінюються дедалі на краще, бо розум, люблячи Бога, пильно стоїть на сторожі та не впускає лихих і паскудних думок.

ДУША — ВІЛЬНА ТА САМОСТІЙНА

21) Розваж у собі та збагни, що пани і зверхники мають владу лише над тілом, а не над душею, та завжди про це пам’ятай. Отож, якщо вони наказують убивати або чинити на шкоду душі інші беззаконня чи несправедливості, — то не треба їх слухати, навіть якщо б вони катували твоє тіло, адже Бог сотворив душу вільною та дав їй владу вибирати між добром і злом.

ЯК ВИЗВОЛИТИСЬ ВІД СЛУЖІННЯ ДЕМОНАМ

22) Душа, що наділена розумом, намагається визволитися від розпусти, зарозумілости, гордощів, обману, заздрости, жадібности та інших подібних витворів демонів і лихих [людських] нахилів. Усе це вона може успішно здобути наполегливою працею і стараннями, якщо зрікатиметься власних бажань, що ваблять її до гріховних насолод.

ШЛЯХ ДО БОГА

23) [Навіть] ті, що живуть недосконалим, але стриманим життям, нічим не ризикують та й не мусять бути завжди насторожі, бо, пересилюючи свої бажання, вони легко знаходять шлях до Бога.

РОЗМОВИ

24) Розумним людям не варто прислухатися до всіляких розмов, а лишень до корисних, які ведуть до пізнання волі Божої, оскільки [Його воля] — це шлях, яким люди навертаються до життя та вічного світла.

ЗАПОРУКА МИЛОГО БОГОВІ ЖИТТЯ

25) Тим, що намагаються жити доброчесним і милим Богові життям, треба позбутися зарозумілости й усякої оманливої та марної слави, а прагнути змінити на краще спосіб свого життя і мислення, адже непохитний і милий Богові розум є запорукою сходження на шляху до Нього.

ПРИЧИНИ ЛЮДСЬКИХ БІД

26) Ніякої користи не матиме людина від пізнання [Божественної] сутности [і причини всіх речей], якщо не житиме доброчесним і милим Богові життям, бо всі [її] біди від омани, самоодурення і незнання Бога.

ЯК ПОДОБАТИСЬ БОГОВІ

27) Привчаючи себе до доброчесного життя і піклуючись про душу, людина стає доброю та милою Богові, адже хто шукає Бога, той Його знаходить, перемагаючи всяке пожадання безперервною молитвою. А така людина не боїться демонів [які її ненавидять за це].

НЕХІТЬ І ЖИТТЄВІ СПОДІВАННЯ

28) Ті, що найдокладніше знають, як треба провадити доброчесне життя, але задурюють себе життєвими сподіваннями [а цим нехтують], схожі на людей, що придбали ліки й медичні інструменти, однак не вміють та не хочуть ними користатися. Тому в гріхах, які ми накоїли, не треба звинувачувати природу, ані когось іншого, окрім самих себе, бо якщо душа піддається нехоті, то не може вже встояти [перед спокусами].

ШЛЯХ БОГОПІЗНАННЯ

29) Хто не може відрізнити добре від лихого, тому не варто судити — добра людина, чи лиха. Добра людина знає [волю] Бога, а недобра не знає та ніколи не пізнає, бо єдиний шлях пізнання Його [волі] — це доброта.

ПРО ОСУДЖЕННЯ

30) Добрі та милі Богові люди якщо когось і осуджують за лихі вчинки, то — у вічі, при них, а позаочі не тільки нікого не винуватять, але й іншим не дозволяють цього робити.

ПРО ГРУБОЩІ

31) У спілкуванні з іншими потрібно уникати будь-яких грубощів, адже скромність і сором’язливість прикрашають розумних людей більше, аніж юних дів. А милий Богові розум — це світло, що осяює душу, наче сонце — тіло.

ЧЕСНОТА Й ЗЕМНЕ БАГАТСТВО

32) Щоразу, коли непокоїтиме твою душу якась пристрасть (духовна проблема, яку не можеш уладнати), нагадуй собі, що люди, які правильно розмірковують і хочуть надійно зберегти своє добро, тішаться не набутком дочасних багатств, а справжніми і твердими переконаннями (щодо кожної проблеми, особливо ж великої: наша мета на землі — спокутування гріха і спасіння душі), і тим вони щасливі. Багатство бо можуть викрасти, та й сильніший може забрати, а чеснота душі — єдине надійне надбання, яке неможливо викрасти, адже воно й після смерті спасає свого володільця. Хто так міркує, того не обмане примарний блиск багатства та інших утіх.

РОЗУМНИЙ — МИЛИЙ БОГОВІ

33) Людям із хиткими переконаннями та неукам не варто сперечатися з розумними людьми, оскільки розумний — милий Богові та зазвичай мовчить, а якщо говорить, то небагато, і тільки те, що потрібне та до вподоби Богові.

ПОЖИВА, ЩО ОБОЖНЮЄ ДУШУ

34) Ті, що прагнуть доброчесного і милого Богові життя, стараються набувати душевні чесноти, бо вони — їхнє добро та вічна пожива. А дочасним вони утішаються в міру потреби та як Бог захоче дати, споживаючи його радісно і вдячно, навіть якщо воно дуже скромне, позаяк розмаїті наїдки — матеріальні та живлять лише тіло, а пізнання [волі] Бога, стриманість, доброта, милість, побожність і лагідність обожнюють душу.

БОГ І МОЖНОВЛАДЦІ

35) Можновладці, що змушують [когось] до негідних та шкідливих для душі вчинків, не

панують над душею, яка від початку наділена свободою вибору. Вони можуть зв’язати тіло, але не волю, над якою розумна людина панує за даром свого Творця, Який могутніший від усякої влади, примусу та будь-якої сили.

МАТЕРІАЛЬНІ ВТРАТИ

36) Ті, що вважають нещастям утрату грошей, дітей, слуг чи якогось майна, нехай знають, що передовсім мають задовольнятися з того, що Бог дає; а потім, коли буде потрібно, то радо і вдячно це віддати, анітрохи не засмучуючись його втратою, чи радше поверненням, як ті, що покористувавшися позиченим, знову віддають його назад.

ВІЛЬНА ВОЛЯ НЕ ПРОДАЄТЬСЯ

37) Порядна людина не запродасть власної волі заради набутків, хоч би їй багато що давали, бо все в цьому житті схоже на сон, і мрії про багатства непевні та нетривкі.

КРАСА ДОБРОЧЕСНОГО ЖИТТЯ

38) Справжні люди нехай так стараються жити доброчесно та гідно любови Божої, аби їхнє чеснотливе життя сяяло між людьми, бо якщо вони намагаються облямувати білі убрання вузькою пурпурною габою, що виділяється та впадає у вічі, то наскільки більше повинні прагнути прикрашати душу чеснотами.

ПРОТИСТОЯННЯ ПРИСТРАСТЯМ

39) Розсудливі люди повинні робити огляд своїх сил і так налаштувати душевні чесноти, щоби бути готовими відбивати напади пристрастей відповідною [морально-духовною] силою, зроду дарованою їм Богом. Стриманістю — [тілесну] красу й усілякі лихі пожадання, витривалістю — муки і скрути, терпеливістю — образи та гнів і т. ін.

ЯК НАБУТИ МУДРІСТЬ

40) Людина не може раптово стати доброю і мудрою, але тільки через наполегливе старання, самоаналіз, досвід, час, практику і прагнення творити добро. Добра та мила Богові людина, яка справді Його пізнала, завжди охоче чинить те, що Йому до вподоби. Але таких рідко знайдеш.

ФОРМУВАННЯ НЕВТОРОПНИХ

41) Невторопні люди не повинні опускати в безнадії руки, гадаючи, що миле Богові доброчесне життя незбагненне та недосяжне для них, але, оглянувши свої сили, мають старатися працювати над собою, бо якщо не зможуть досягти спасіння чеснотами, то, прагнучи і намагаючись стати кращими, вони не стануть, принаймні, гіршими, а це неабияка користь для душі

РОЗУМНІ І НЕРОЗВАЖНІ

42) Завдяки мисленню людина поєднана з невимовною Божественною силою, а тілом споріднена з тваринами. Але небагато, зрештою, є розумних людей, що й думками прагнуть споріднитися з Богом і Спасителем, доводячи це справами і доброчесним життям. Адже більшість людей, маючи обділену розумом душу, відмовились від того Божественного і безсмертного синівства та повернулись до мертвого, нещасного і дочасного споріднення із тілом, і, як німа звірина, міркуючи лише про тілесне й розпалюючись бажанням насолод, відлучають себе від Бога, а душу скидають з неба в прірву лихих пожадань.

ДЖЕРЕЛО ДОБРА

43) Розумна людина, думаючи про єднання і спілкування з Богом, ніколи не пристане до чогось земного чи низького, а спрямує свій розум до небесного й вічного, знаючи, що Божа воля полягає у спасінні людини, адже Бог є причиною всілякого добра та джерелом вічних щедрот для людей.

ЛИХІ РОЗМОВИ

44) Коли стрінешся з людиною, яка, сперечаючись з тобою, відкидатиме очевидну правду, то припини суперечку й поступися тому, чий розум цілковито зачерствів, бо як затхла вода псує найкращі вина, так і лихі розмови баламутять людей, чиї думки та вчинки духмяніють чеснотами.

НЕДБАЛЬСТВО — ПЕРЕПОНА ДО СПАСІННЯ

45) Якщо ми з усіх сил стараємось уникнути тілесної смерти, то тим більше повинні намагатися уникнути смерти душевної, бо немає жодних перепон перед тим, хто хоче спастися, хіба що недбалість та безтурботність душі.

ОМЕРТВІННЯ РОЗУМУ

46) Тих, кому важко збагнути, що для них корисно та що веде їх до добра, уважають кволими [на розум], але ті, що пізнали правду і зухвало її заперечують, [уже й] розум утратили, а тому поводяться наче звірі, бо не знають Бога та в душах їхніх не видно просвітку.

ТВОРЕЦЬ І ТВОРІННЯ

47) Бог Своїм Словом покликав до життя різні види тварин для необхідних потреб людини: одні — для їжі, інші — на служіння. А людину Бог сотворив, щоб вона оглядала та вдячно оцінювала4 Його творіння. Цього і треба людям прагнути, аби не померти як бездумна звірина, не бачивши та не збагнувши Бога і Його творива. Людина повинна знати, що Бог усе може й ніщо нездатне перешкодити Всемогутньому. І як Бог Своїм Словом із нічого сотворив усе, що захотів, так [і нині] творить усе ради спасіння людини.

НЕБЕСНІ І ЗЕМНІ

48) Небесні істоти — безсмертні завдяки властивій їм доброті, а земні стали смертними, бо вибрали та носять у собі злобу [гріха], яку нерозумні підсилюють лінощами1 і незнанням Бога.

СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ

49) Смерть для людей, які [правильно] її розуміють, — безсмертя, а для нерозумних, які її не розуміють, — загибель. Але не смерти [тіла] треба боятися, а загину душі від незнання Бога, бо для душі це — справжнє лихо.

ЗЛОБА — ПРИСТРАСТЬ МАТЕРІЇ

50) Гріх — пристрасть, що властива матеріальній природі, а тому тіло не може бути без гріха. Однак мисляча душа, збагнувши це, старається звільнитися від матеріального гніту, тобто гріха, а, звільнившися, пізнає Всемогутнього Бога й пильнує за тілом, як за ворогом і суперником, щоби більше йому не коритися. А таку душу увінчує Бог, бо вона поборола пристрасті гріха і матерії.

ЗЛОБА ПОНЕВОЛЮЄ

51) Душа, розпізнавши гріх, відвертається від нього як від смороду брудного звіра, а не пізнавши його [природи], горнеться до нього, аби той поневолив свою прихильницю як бранку. Тоді бідна та нещасна людина не бачить і не розуміє корисного, але, гадаючи, що гріх її прикрашає, хизується ним.

ЯКА ДУША ДОБРА, А ЯКА ЗЛОБНА

52) Бог просвітлює та осяює чисту душу із-за її природної доброти, а розум тоді думає про добро й породжує милі Богові думки. Якщо ж душа забрудниться злом, тоді Бог відвертається від неї, або радше — сама душа віддаляється від Нього, а підступні демони, впливаючи на хід її думок, схиляють душу до лиходійств: перелюбу, вбивства, крадежу, блюзнірства та до інших демонських витворів.

ЗНАННЯ ТА НЕЗНАННЯ БОГА

53) Ті, що пізнали Бога, сповнені найкращих намірів і, жадаючи небесного, нехтують земним. Але такі люди небагатьом подобаються — багато хто з власного нерозуму не тільки ненавидить їх, але й висміює та ображає. Вони ладні терпіти крайню нужду, усвідомлюючи: те, що багатьом видається злом, для них — добро. Хто думає про небесне, той вірить у Бога

та знає, що всі творіння — справа Його волі, а хто про це не думає, той ніколи не повірить, що світ — діло Боже та створений для спасіння людини.

БОГ ВИДИМИЙ І НЕВИДИМИЙ

54) Ті, що наситились злобою та упилися невіглаством, не знають Бога, бо нетверезі душею, а Бога можна пізнати тільки [тверезим] розумом. Він хоч і невидимий, але явний у видимому як душа в тілі. І як тіло не може жити без душі, так і все видиме та суще не може існувати без Бога.

НАВІЩО СТВОРЕНА ЛЮДИНА

55) Навіщо створена людина? — Щоб, оглядаючи творіння Божі, пізнавала та прославляла Творця, Який усе сотворив для її потреб; а розум, що привертає любов Божу, — невидиме благо, яке Бог дарує гідним [людям] за їхнє добре життя.

СВОБОДА — ЦЕ ПАНУВАННЯ НАД ТІЛОМ

56) Вільна та людина, яка не кориться чуттєвим задоволенням, а керує тілом розсудливістю і стриманістю, до того ж щиро дякує, задовольняючись тим, що Бог дає, навіть якщо воно дуже скромне. А коли милий Богові розум і душа годитимуться між собою, то заспокоять усе тіло, хоч би й усупереч йому, бо якщо душа захоче, то [з допомогою розуму] може погасити будьякий тілесний запал.

НАДМІР НАБУТКІВ

57) Хто невдоволений тим, що потрібно для прожитку, а домагається більшого, той поневолює себе пристрастям, які збурюють душу й накидають їй свої думки та бачення — нібито все в неї погано. І як довгий одяг заважає бігунам [успішно] змагатися, так і прагнення надмірних набутків заважає душі боротися й досягати спасіння.

НЕХТУВАННЯ ЗЕМНИМИ БЛАГАМИ

58) Людина, що змушена перебувати десь проти власної волі, знемагає там як у в’язниці. Отож, тішся з того, що маєш, щоб інакше з невдячности мимоволі не мучити себе самого. А до цього дійдеш одним шляхом — понехтувавши земними благами.

РОЗУМ — ОКО ДУШІ

59) Як Бог дав нам зір, щоб ми могли бачити видимі речі та відрізняти біле від чорного, так само дав нам і розсуд, аби ми могли розпізнавати корисне для душі. Однак бажання, відбившися глузду, породжує тілесні задоволення, а це заважає душі спастися, тобто поєднатися з Богом.

ГРІХ — ДОБРОВІЛЬНИЙ ПЕРЕСТУП

60) Гріх походить не від природи, а від злої волі. Бо не гріх — їсти заради підтримки життя тіла, без усяких витребеньок, але гріх — їсти невдячно, нескромно та нестримно. Не гріх дивитися безвинно, але гріх дивитися заздрісно, гордо та жадібно. Гріх також не слухати терпляче, а обурено; промовляти язиком не подяку Богові та молитву, а зводити наклепи; руками не милостиню подавати, а красти й убивати. Отак грішать усі наші члени, якщо самовільно замість добра чинять зло всупереч волі Божій.

ВІРА В БОЖЕ ПРОВИДІННЯ

61) Якщо сумніваєшся, що кожну твою дію бачить Бог, то розміркуй, що навіть ти, тлінна людина, можеш одночасно оглядати подумки всі відомі тобі місця та думати про них, то хіба Бог, Який за Своєю волею дає сотворінню їжу і життя, не бачить його так, як [людина] гірчичне зерно?

ПРО АНГЕЛА-ОХОРОНЦЯ

62) Коли зачиниш двері твоєї оселі й залишишся на самоті, то знай, що завжди біля тебе є ангел, призначений Богом кожній людині, якого греки називають домашнім (особистим) духом. Він не дрімає, а завжди при тобі та все бачить, його не можна обманути і темрява йому не заважає, а разом із ним є Бог Всюдисущий, бо немає такого місця чи речі, де б не було Бога, адже Він — понад усім і все в Його руках.

ВДЯЧНІСТЬ БОГОВІ

63) Якщо воїни додержують вірности кесарю заради того, що він їх утримує, то наскільки більше ми повинні старатися постійно дякувати Богу й умилостивляти Його, адже Він усе сотворив для людини?

ЛЮДСЬКІ ПЛОДИ

64) Вдячність перед Богом і доброчесне життя — ось плоди, якими людина вмилостивляє Бога. Та позаяк земні плоди не відразу достигають, а потребують часу, дощу та догляду, то й людські плоди, поки не постануть у всій своїй красі, вимагають праці, старання, часу, наполегливости, витримки і терпеливости. Якщо ж завдяки їм хтось уважатиме тебе побожним, то не будь певен, поки живеш, що чимось умилостивив Бога, знаючи, як складно людині до останку втриматися від гріха.

ВАЖЛИВІСТЬ РОЗУМУ

65) У людині немає нічого важливішого за думку, адже через неї можемо і Бога шанувати словом подяки, і душу свою неславити словами пустими та огудними. А нетямуща людина зазвичай винуватить у своїх гріхах власне єство або когось іншого, хоч насправді самовільно вибирає лихі думки та вчинки.

ВІЛЬНА ВОЛЯ І ВИЗВОЛЕННЯ ВІД ПРИСТРАСТЕЙ

66) Якщо стараємось позбутися тілесних пристрастей, щоб із нас не насміхалися оточуючі, то наскільки більше потрібно старатись позбутися душевних пристрастей, аби потім на суді Божому нас, нікчемних, не висміяли. Бо, маючи вільну волю, ми зможемо, якщо захочемо, не чинити лихого навіть тоді, коли його жадаємо; і в нашій владі — жити за волею Божою, та ніхто й ніколи не змусить нас зробити щось погане, якщо самі того не схочемо. А провадячи таку боротьбу, ми станемо милими Богові людьми та заживемо як ангели на небі.

ВІЛЬНА ВОЛЯ І ПРИСТРАСТІ

67) Якщо хочеш, то можеш стати рабом пристрастей, а якщо не хочеш, то можеш і надалі зоставатися вільним та не піддаватися їм, адже Бог дав тобі вільну волю. Хто ж [її використовує та] перемагає тілесні пристрасті, той увінчується безсмертям. Зрештою, якби не було пристрастей, то не було б ні чеснот, ні вінців, які Бог дарує гідним [того] людям.

ДУШЕВНА СЛІПОТА

68) У тих, які знають, що таке добро, однак не бачать користи від нього, полуда заслала душу, а розум потьмарився. Тому ми не повинні йти за ними, аби мимоволі не блудити із тими сліпцями.

ГНІВ НА ВИНУВАТЦІВ

69) Не потрібно гніватися на переступників, навіть якщо їхні вчинки заслуговують на покарання. Навпаки, задля справедливости ми повинні навертати їх на шлях покаяння і карати з необхідности або самим, або через інших, однак гніватися на них чи сердитися не треба, бо карати у гніві спонукає нас пристрасть, а не розсудливість і справедливість. Також ми не повинні брати за приклад тих, що надто співчутливі до винуватців, але карати за зло ради добра та справедливости, а не з власної пристрасти — гніву.

ДУША — ЄДИНЕ БАГАТСТВО

70) Тільки душевне надбання збережене та невід’ємне, а це — доброчесне й миле Богові життя, знання і добрі вчинки. Багатство ж, навпаки — сліпий поводир і нерозумний радник, бо хто зле користується багатством та потопає в розкошах, губить свою безтямну душу.

БАГАТСТВО — МИНУЩЕ

71) Люди не повинні мати нічого зайвого, але якщо посідають його, то конче мусять знати, що все в цьому житті насправді швидко минає, його легко втратити, позбутися і знищити, а, знаючи це, не засмучуватися тим, що в ньому відбувається.

ФІЗИЧНІ СТРАЖДАННЯ

72) Збагни, що тлінному та матеріальному тілу властиві фізичні страждання. Отож душа заради вдосконалення повинна в отаких випадках радо виявляти витривалість і терпіння, а не винуватити Бога, що [таким] сотворив тіло.

БОРОТЬБА ЗАРАДИ СПАСІННЯ

73) Олімпійці здобувають вінці не тоді, коли переможуть одного, другого чи третього [суперника], але коли здолають усіх, хто з ними змагається. Тому кожен, хто хоче, аби його увінчав Бог, повинен навчити свою душу розважливости, аби пильнувала не лише за тілесними пристрастями, але й за корисливістю, здирством, заздрістю, а також за поведінкою, пихатістю, наміром скривдити, скарати і т. ін.

МЕТА ДОБРОЧЕСНОГО ЖИТТЯ

74) Поводьмося праведно і побожно не заради людської похвальби, але обираймо доброчесне життя заради спасіння душі, бо смерть у нас щодня перед очима, а людська шаноба — непевна.

ШЛЯХ ЧЕСНОТ І ПРИСТРАСТЕЙ

75) Чи житимемо доброчесно — це від нас залежить, але чи розбагатіємо — то ні. Ну і що? — Осуджуватимемо наші душі за неспроможність нажити багатство, яке, зрештою, нетривке та примарне? — [Звичайно, що ні]. Однак ми його прагнемо й біжимо [за ним] наосліп, не відаючи, що всякій чесноті передує покора, як і кожній пристрасті — ненаситність і прагнення життєвого [набутку].

ТІЛЕСНІ СТРАЖДАННЯ — ЗБРОЯ ЧЕСНОТ

76) Розсудливі люди повинні постійно пам’ятати, що перетерпівши в цьому житті невеликі й короткочасні страждання, ми по смерті утішатимемося великою радістю та вічними насолодами. Отож, хто бореться із пристрастями і хоче, аби його увінчав Бог, хай не зневіряється в собі та не занепадає духом, коли впаде у гріх, але нехай піднімається та знову стає до боротьби допоки не здобуде свого вінця. — І так до скону, скільки б він не падав, адже тілесні страждання — це зброя чеснот задля спасення душі.

УМЕРТВЛЕННЯ ЗЕМНИХ ЧЛЕНІВ

77) Через житейські злигодні мужні та гідні борці мають нагоду здобути вінці від Бога. Тому в цьому житті нам потрібно померти для всього світського, бо мертві ніколи не переймаються чимось сьогосвітнім.

МИСЛЯЧА ДУША — БЕЗСТРАШНА

78) Мисляча та доблесна душа не повинна обмирати зі страху перед пристрастями, щоби не насміхалися з неї за її боягузтво. Піддавшися житейським сподіванням, вона збивається з доброї дороги, [забувши, що] душевні чесноти провадять нас до вічної слави, а наша легкодухість — до вічної кари.

ЯК РОЗСУДЛИВІСТЬ ПЕРЕМАГАЄ ЧУТТЯ І ПРИСТРАСТІ

79) Розумна людина зазнає нападів від душевних пристрастей через підпорядковані розуму тілесні чуття. А їх є п’ять: зір, нюх, слух, смак і дотик. Через ці п’ять чуттів бідну душу долають та поневолюють чотири власні пристрасті: марнославство, насолода, гнів та боязкість. Але якщо людина мудро та розсудливо керуватиме [чуттями], то стримає і переможе пристрасті, не зазнаватиме вже нападів, а матиме мир у душі та вінець перемоги від Бога.

СМЕРТЬ І ДОБРІ ВЧИНКИ, ПРИПОВІДКА ПРО ЗАЇЗД

80) Деякі гості, що ночують у заїзді, вибирають ліжка, а інші стеляться на долівці, однак вони так само міцно засинають як оті, що сплять на ліжку. А коли минає ніч, то ті та інші вибираються ранком із постелі та покидають заїзд, забравши тільки свої речі. Отак усі люди, що прийшли у світ, — і хто скромно жив, і хто пишно та багато, — покидають його, наче той заїзд, не беручи з собою нічого із життєвих розкошів та багатства, а лише свої прижиттєві вчинки, добрі чи лихі.

ВЛАДАРЮЙ МИЛОСЕРДНО

81) Якщо ти при владі, то нікому не погрожуй смертю, знаючи, що за природою і ти її зазнаєш, адже кожна душа, наче одяг, скидає з себе смертне тіло. А збагнувши, намагайся бути добрим і милосердним, та завжди дякуй Богові, бо хто не має милосердя, той не має і чеснот.

СМЕРТЬ

82) Люди, що справді наділені розумом і вдосконалили себе чеснотами й побожними думками, знають, що смерти аж ніяк не уникнути, а тому зустрічають її без страху, зітхання та плачу, бо визнають, що вона — неминуча та звільняє нас від зла і бід цього світу.

ЖАЛІЙМО НЕВІГЛАСІВ

83) Не треба ненавидіти тих, що нехтують добрим та милим Богові способом життя і не сприймають вірної та божественної науки, а радше жаліти, як недолуг із потьмареним розумом і заціпенілим серцем, що, не пізнавши Бога, уважають зло добром та гинуть жалюгідно і безтямно в темряві невігластва.

ПОБОЖНІ РОЗМОВИ

84) Не з кожним заходь у розмову про побожність і доброчесне життя. Кажу це не із заздрости, а тому, що нерозумні, як гадаю, насміхатимуться з тебе, бо кождий своє знає, а такі речі рідко хто хоче слухати, чи точніше, таких дуже мало. Тому вже краще мовчати, однак не про те, що хоче Бог для спасіння людини.

ДУША І ТІЛО

85) Душа спочуває тілу, але тіло душі не спочуває. Коли, наприклад, тіло зранене, то з ним страждає і душа, а коли воно міцне та здорове, то й душа це відчуває та разом із ним радіє. Одначе коли душа роздумує, то тіло цього не відчуває, оскільки роздуми властиві саме душі як і незнання, гордість, зневіра, жадібність, ненависть, заздрість, гнів, недбалість, марнославство, чванливість, незгода, несприйняття добра і таке інше.

ОСУД І САМОКРИТИКА

86) Роздумуючи про Бога, будь доброчесним, інакше кажучи, — незаздрісним, доброзичливим, невинним, лагідним, якомога щедрішим, приязнішим, сумирнішим і т. ін., бо це — невід’ємне та миле Богові багатство душі, а до того ж нікого не осуджуй та нікому не кажи, що він негідник і грішить, але краще задумайся над своїми хибами й дивись за своїм життям, запитуючи себе, — чи миле воно Богові. Бо що тобі до негідника?

ОЗНАКА СПАСЕННОЇ ДУШІ

87) Справжня людина намагається бути доброчесною. А доброчесна вона тоді, коли не прагне того, що [насправді] їй чуже, тобто всього сотвореного, яким вона нехтує, як подоба Божа. Однак подобою Божою вона стає лише тоді, коли живе по правді та по волі Божій, і не втручається у справи цього світу. Чий розум охоплений любов’ю Божою, той знає яку користь для душі та яке благоговіння привертає оця відчуженість. Така людина нікому вже не докоряє за гріхи, а це є ознакою спасення душі.

МАТЕРІАЛЬНІ НАБУТКИ

88) Ті, що намагаються силою здобувати дочасне добро і, легковажачи смертю та загибеллю душі, воліють зло чинити, не бачать власної користи та навіть не уявляють, нещасні, як страждають люди після смерті від злоби [гріха].

БОГ НЕПРИЧЕТНИЙ ДО ЗЛА

89) Злоба — це [гріховна] пристрасть, що властива матеріальній природі. Бог же не може бути призвідником гріха, бо дав людині розум, пізнання, здатність розрізняти добро та зло, і вільну волю; а гріховні пристрасті постають уже від людського недбальства та легковажности. До цього Бог зовсім непричетний, адже демони, як здебільшого і люди, стализлими зі своєї волі.

ДОБРОЧЕСНА ПОВЕДІНКА

90) Хто живе доброчесно, той не підпускає [гріховної] злоби до своєї душі. А в кого душа незлобива, той — щасливий та стійкий, бо не здається на волю демонів і долі, адже Бог його визволяє від усякого зла й надійно охороняє у божественному житті. Коли і хвалять його, то він собі посміюється, а коли неславлять, то не захищається та не гнівається, що б на нього не казали.

ЯК УНИКНУТИ КЛОПОТУ

91) Клопіт пристає до людського єства, наче мідянка до мідниці чи бруд до тіла. А оскільки мідник не створює мідянки та батьки [не народжують] бруду, то й Бог не завдає [нам] клопоту. [Натомість] Він дає людині пізнання і розум, аби уникала його та знала, що страждатиме від нього й мучитиметься. Отож, побачивши як тішиться хтось владою і багатством, не піддавайся демонській омані, гадаючи, що він щасливий, але зараз же уяви перед собою смерть — і повік не жадатимеш чогось клопіткого чи світського.

ПРАКТИЧНІ КРОКИ ДО БЕЗСМЕРТЯ

92) Бог наш наділив небесних істот безсмертям, а земних сотворив мінливими, давши життя і рух усьому створінню, — і все це заради людини. Отож, не захоплюйся зовнішнім полиском життя, коли диявол наводитиме лихі роздуми на твою душу, але відразу згадай про небесні блага та скажи собі: «Якщо захочу, то зможу перебороти і цю пристрасть, але зазнаю поразки, якщо піддамся своєму бажанню». Отак борись — і спасеш свою душу.

ЖИТТЯ І СМЕРТЬ

93) Життя — це поєднання і зв’язок розуму (духу), душі та тіла, а смерть — це розрив їхнього зв’язку, але не їхня загибель, адже Бог зберігає їх і після роз’єднання.

ДІЇ РОЗУМУ

94) Розум — це не душа, але дар Божий, що її рятує, завбачливо радячи те, що Господеві до вподоби, — понехтувати дочасним, матеріальним і тлінним, а полюбити вічне, духовне та нетлінне, аби, живучи у своєму тілі, розумом осягала й споглядала небесні та божественні блага. Отож, милий Богові розум — добродійник та рятівник людської душі.

СТРАЖДАННЯ ТІЛА І ПОРЯТУНОК ДУШІ

95) Душа, поєднавшися з тілом, відразу затьмарюється та гине від болю і задоволень, які для нього немов життєві соки. А милий Богові розум діє навпаки: тілу завдає болю та рятує душу, як той лікар, що розтинає чи припікає тіло.

РОЗГУЗДАНІ ДУШІ

96) Душі, що не приборкуються власним розумом та не керуються здоровим глуздом, аби стримати та вгамувати свої відчуття, — біль та задоволення, — гинуть так само як нерозумні тварини, бо їхній розум носять пристрасті, наче візника розгнуздані коні.

БІДА ВІД НЕЗНАННЯ БОГА

97) Найбільша біда для душі, що її губить та занапащає, — не знати Бога, Який усе сотворив для людини та обдарував її здатністю думати і розуміти, завдяки чому вона може здійматися до Нього, єднатися з Ним, осягати Його та прославляти.

БОГ СЛАВНИЙ ДОБРОТОЮ

98) Душа є в тілі, розум — у душі, а думка — в розумі [людини]. Якщо всіма ними осягати та прославляти Бога, то Він обезсмертнює душу, даруючи їй нетління і вічну насолоду, адже всьому сотворінню Бог дарує буття лише зі Своєї доброти.

ВОЛЯ — ЗАСІБ СПАСІННЯ ЛЮДИНИ

99) Повний доброти та багатий на щедроти Бог, сотворивши людину, дав їй вільну волю і можливість вибору, аби жила Йому на вподобу. Подобається же вона Йому тоді, коли не має в собі злоби. І якщо люди вихваляють чесноти та добрі вчинки святої й милої Богові душі, а гидкі та злі осуджують, то що вже казати про Бога, Який хоче спасення для кожної людини?

ПОХОДЖЕННЯ ДОБРА І ЗЛА

100) Добро людина отримує від доброго Бога, бо такою створена, а зло запалює в собі від злоби, що в ній таїться, від пожадання та нечуйности [до добра].

БЕЗДУМНА ДУША СТАЄ РАБОЮ ТІЛА

101) Душа — безсмертна і панує над тілом, та коли втрачає глузд від чуттєвих насолод, то стає рабинею тіла й не усвідомлює, що ці насолоди — їй на шкоду. А, втративши глузд та відчуття [добра], вона дбає лише про насолоди тіла.

ПІЗНАННЯ БОГА

102) [Знаючи, що] Бог добрий, а людина зіпсована, та що на небі немає нічого злого, а на землі нічого доброго, розумний вибирає за краще пізнавати Всевладного Бога, дякувати Йому і прославляти Його, а власним тілом нехтувати до самої смерти та не дозволяти собі виконувати лихі [тілесні] пожадання, позаяк вони можуть довести його до загибелі.

ЖАДІБНІСТЬ — БЕЗГЛУЗДА

103) Зіпсована людина прагне до наживи, а про праведність не дбає. Вона навіть не задумується яке непевне, непостійне й короткочасне життя, та й не пам’ятає, що смерть непідкупна і невблаганна. Якщо ж вона до старости така ница й безрозсудна, то, як трухляве дерево, ні на що нездатна.

НЕХТУВАТИ ДОЧАСНИМ

104) Лише переживши скруту, ми відчуваємо радість і насолоду, адже несолодке питво тому, хто не має спраги, несолодка їжа для того, хто не голодний, несолодкий сон у того, кого не долає дрімота, не відчуває безмежної радости той, хто спершу не пізнав скорботи, — отож і ми не насолоджуватимемося вічними благами, якщо не зречемося дочасних.

ДУМКА — СЛУГИНЯ РОЗУМУ

105) Думка — слугиня розуму. Що хоче розум, те думка і передає [словами].

РОЗУМ — УСЕОСЯЖНИЙ

106) Розум усе бачить, навіть те, що на небі, та ніщо його не затьмарює, окрім гріха. Як для незатьмареного розуму немає нічого незбагненого, так і для думки — невимовного.

РОЗУМ — БЕЗСМЕРТНИЙ

107) Тілом людина смертна, але розумом і думкою — безсмертна. Ти мовчки доходиш до розуміння, а зрозумівши, промовляєш [це] собі в думці, бо думка, по суті, зароджується в розумі безмовно. Звернена ж до Бога вдячна думка — спасенна для людини.

БЕЗДУМНА МОВА

108) Хто говорить необдумано, той не має розуму, бо не розуміє того, що каже. Але ти задумуйся над тим, що допомогає тобі працювати над спасінням душі.

ЗАДУМ, ЩО ДОПОМАГАЄ ДУШІ, — ДАР БОЖИЙ

109) Задум, що походить від розуму та допомагає душі — це дар Божий, а якщо від задуму повно балаканини, якщо він хоче вимірювати відстань від землі до неба, визначати величину сонця та зірок, — то це вигадування людини, яка дарма старається, зарозуміло та марно дошукуючись до того, що їй нічим не поможе, нібито хоче решетом воду міряти, — бо тим собі люди аж ніяк не зарадять.

БОГ — ВСЮДИСУЩИЙ

110) Ніхто [інший] неба не бачить, і того, що на ньому, збагнути не може, окрім людини, яка старається жити доброчесно, роздумує та прославляє Того, Хто сотворив це, аби вона спаслася та жила. Тому людина, яка любить Бога, безперечно знає, що без Бога нічого немає, адже Він є скрізь і всюди, бо нічим не обмежений.

ЖИТТЯ ДОБРОЧЕСНОЇ ДУШІ

111) Душа виходить з тіла голою, так само як дитина з материнського лона. І одна — чиста та світла, інша — заплямована падіннями, а ще інша — почорніла від багатьох гріхів. Тому мисляча й боголюбна душа, пам’ятаючи та роздумуючи про біди після смерті, живе побожно, аби не впасти [у пекельний вогонь], зазнавши осуду. А невіруючі — безумні душею, живуть без Бога та грішать, нехтуючи тим, що на них чекає.

ЗАБУТТЯ СМЕРТИ

112) Як, вийшовши з лона, не пам’ятаєш того, що було в ньому, так само, вийшовши з тіла, не пам’ятатимеш того, що було в тілі.

НЕЗНИЩЕННІСТЬ ЧИСТОЇ ДУШІ

113) Як, вийшовши з лона, ти виріс тілом та зміцнів, так само, вийшовши з тіла чистим і незаплямованим, зростатимеш та міцнітимеш у нетлінності на небі.

ВИХІД ДУШІ

114) Як тіло, що повністю розвинулося в лоні, повинно народитися, так і душа, коли досягне визначеної Богом межі життя в тілі, повинна вийти з нього.

ПОТУРАННЯ ТІЛУ — ОСУД ДУШІ

115) Як ставитимешся до душі, поки вона в тілі, так і вона поставиться до тебе, вийшовши з тіла. А хто потурає своєму тілу, всіляко йому тут догоджаючи, той стягає на себе посмертні біди, бо, наче безумець, осуджує власну душу.

НЕДОРОЗВИНЕНА ДУША

116) Як тіло, що вийшло з материнського лона недорозвинутим, не зможе вижити, так само й душа, що залишила тіло, не дійшовши доброчесним життям до пізнання [волі] Бога, не зможе ні спастися, ні злучитися з Богом.

СТРИМАНІСТЬ СПАСАЄ ДУШУ

117) Тіло, поєднавшися з душею, виходить з темряви лона до світла, а душа, поєднавшись із тілом, пов’язується [з ним] у темряві тіла. Тому ми повинні опиратися тілу й приборкувати його як ворога і супротивника душі, оскільки надмір наїдків і ласощів збуджуює лихі пристрасті, а стриманість у їжі вгамовує їх та спасає душу.

РОЗУМ — ОЧІ ДУШІ

118) Тіло бачить очима, а душа — розумом. І як тіло без очей — сліпе, бо не бачить ні сонця, як воно освітлює всі землі та моря, ні не може радіти його світлом, так само й душа без ясного розуму й доброчесного життя — сліпа: ані Бога не знає та не прославляє Творця й Добродійника всіх істот, ані не зможе ввійти в радість Його нетління та вічних благ.

ПРИЧИНА НЕЗНАННЯ БОГА

119) Незнання Бога — це нечуйність та безумство душі, адже від незнання походять біди, зате добро приходить до людей від пізнання Бога та спасає душу. Отож, якщо старатимешся не потурати своїм бажанням, пильнуючись та пізнаючи волю Божу, то твій розум зосередиться на чеснотах, а якщо потуратимеш їм собі на втіху, то, не пізнавши Його, очманієш і загинеш як нерозумна звірина, понехтувавши тими бідами, які тебе спіткають після смерті.

ПРОВИДІННЯ І ПРИРОДНИЙ ЗАКОН

120) Провидіння виявляється в дії визначеної Богом необхідности [в природі], як от щодня сходить і заходить сонце, а земля зроджує плоди. Закон так само виявляється в тому, що діється відповідно до [природних] потреб людини. А все це постало заради неї.

ЧОМУ БОГ ДОПУСКАЄ ЗЛО

121) Позаяк Бог добрий, то щоб Він не чинив, Він чинить для людини, а що чинить людина, добре чи лихе, — собі чинить. Не дивуйся успіхам лиходіїв, але збагни, що держави утримують катів не тому, що схвалюють їхні лихі нахили, але щоби через них карати злочинців, Бог же так само дозволяє лихим людям вивищуватись у світському житті, аби карати нечестивців. Згодом він їх самих осудить за те, що не Йому служили, а своїй власній злобі, чинячи лихо людям.

НЕОБІЗНАНІСТЬ ІДОЛОВІРЦІВ

122) Якби ідоловірці знали і серцем відчували, на кого вони покладаються, то не відвертали б ся, нещасні, від правдивої віри, а, дивлячись на красу, порядок і провидіння в усьому, що вчинив і завжди чинить Бог, пізнали би Того, Хто все це сотворив для людини.

БОГ ЩЕДРО ДАРУЄ ЖИТТЯ

123) Позаяк людина лиха і неправедна, то й убити здатна, а Бог ніколи не перестає дарувати життя навіть негідному. Щедрий і повен доброти за єством, Він захотів, аби постав світ, і світ постав та існує задля людини і її спасіння.

БОЖЕСТВЕННЕ ЖИТТЯ

124) [Розумна] людина лише та, що усвідомила, яким є тіло, тобто тлінним і дочасним. Така людина також збагнула, що душа походить від Бога та є безсмертною, тобто, як Божий подих, вона поєдналася з тілом, аби, вдосконалившись випробовуваннями, [людина] піднялася до Божої подоби. Хто усвідомив що таке душа, той живе розсудливо і побожно та не кориться тілу, а бачачи Бога своїм розумом, духовно споглядає вічні блага, які Бог дарує душі.

МОЖЛИВІСТЬ ЛЮДИНИ

125) Завжди щедрий і повен доброти Бог дав людині можливість [вибирати] між добром і злом, наділивши її [духовним] пізнанням, аби, споглядаючи світ і те, що на світі, могла знати Того, Хто все сотворив для людини. Але нечестивець може й не хотіти [Його] знати, може не вірити, ухилятися від правди та її заперечувати. Отаку можливість має людина [у виборі] між добром і злом.

РОЗУМ ДОПОМАГАЄ ДУШІ

126) Бог так визначив, що в міру росту тіла душа набирається розуму, аби людина сама могла вибирати між добром і злом. Однак душа, що не вибирає добра, розуму не набралася. Тому, хоч усі тіла мають душу, не можна сказати, що кожна душа має розум. А розум, що любить Бога, є в розсудливих, непорочних, праведних, чистих, добрих, милосердних і побожних. Наявний же розум допомагає їм наблизитись до Бога.

ЛЮДИНА — БОЖИЙ СПІВУЧАСНИК

127) Одне лише людині неможливо — бути безсмертною. Одначе вона може поєднатися з Богом, коли збагне, що це можливо. Отож, якщо вона того захоче, то, розуміючи, віруючи та люблячи [Бога], стане в доброчесному житті Його співучасником.

БАЧЕННЯ НЕВИДИМОГО

128) Око бачить видиме, а розум оглядає і невидиме. Розум, що любить Бога, — світло для душі. Хто має такий розум, у того просвітлене серце, і він духовно зріє Бога.

ПОНЕХТУВАТИ ПЛОТТЮ

129) Жодна добра людина не брутальна. А недобра, зазвичай, лиха і плотська. Найперша людська чеснота — відкинути потяги плоті. Адже [саме] через самовідсторонення від минущого, тлінного і матеріального, а не через зубожіння, ми набуваємо вічні і нетлінні блага.

САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СВЯТІСТЬ

130) Хто має розум, той знає, хто він такий, тобто — тлінна людина. А хто пізнав себе, той пізнав усе [навколо] та розуміє, що воно — творіння Боже і постало для спасіння людини. Отож людина може все зрозуміти та непомильно вірити. І така людина достеменно знає, що, хто нехтує світськими благами, — докладає небагато зусиль, а втішається в Бога радістю та вічним блаженством після смерті.

НЕТЯМУЩА ДУША

131) Як тіло без душі мертве, так і душа без розуму бездіяльна і не може прийняти Бога.

БОГ СПОВНЕНИЙ ЛЮБОВИ ДО ЛЮДИНИ

132) Тільки людину Бог вислуховує, тільки людині Бог з’являється з любови до неї, і де б вона не була, там є і Він, бо лише вона гідна Його свято шанувати і заради неї Бог набуває [її] вигляду.

УСЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ, ОДНАК…

133) Бог [усе] сотворив для людей: небо, оздоблене світилами, та землю, їм для обробітку. Якщо ж вони не усвідомлюють такої великої Божої опіки, то їхні душі обділені розумом.

ДОБРО — ПОЗА ВСЯКИМ ПОРІВНЯННЯМ

134) Добро приховується як небесне [єство], а зло виявляється як земне. [Саме] добро не можна ні з чим порівняти, а людина, що наділена розумом, вибирає те, що добре, бо лише вона здатна осягнути [незрівнянного] Бога та Його творіння.

РОЗУМ ОБОЖНЮЄ ДУШУ

135) Розум виявляється в душі, а природа — в тілі. Розум обожнює душу, а природа розкладає тіло. Кожне тіло має [матеріальну] природу, але не кожна душа — [здоровий] розум, отож не кожна спасається.

ДУША МАЄ ПОЧАТОК, А РОЗУМ — БЕЗНАЧАЛЬНИЙ

136) Душа — у світі, бо народилася, а розум — поза світом, бо не народжувався. Душа, що розуміє яким є світ і хоче спастися, завжди має твердо додержувати правила: міркувати собі, що саме зараз — судовий розгляд, а вона не може прихилити на свій бік Суддю, тож її загибель або спасіння [залежить] від [її ставлення до] недовгих і гріховних насолод.

УСЕ — ЗАДЛЯ СПАСІННЯ

137) На землі Бог установив народження і смерть, а на небі — провидіння і необхідність. І все це — заради людини та її спасіння, адже Бог, Який Сам нічого не потребує, сотворив для людини небо, землю та [природні] елементи, давши їй змогу щедро користати з отого багатства.

СМЕРТНЕ І БЕЗСМЕРТНЕ

138) Смертне нижче безсмертного, однак безсмертне служить смертному, тобто [створені природні] елементи — людині, із-за любови до неї Бога-Творця та властивої Йому доброти.

ДОБРОЧЕСНИЙ НІКОМУ НЕ ШКОДИТЬ

139) Не можна назвати доброчесним того, хто збіднів і практично нездатен заподіяти шкоди, але хто може нашкодити та не користається тим, милуючи слабшого з остраху перед Богом, той прийме добру нагороду [і тут,] і по смерти.

ШЛЯХИ ДО СПАСІННЯ

140) Бог і Творець наш, з любови до людини відкрив їй багато шляхів до спасіння, якими душі навертаються та здіймаються до неба, а людські душі [ідучи ними, або блукаючи манівцями] приймають нагороду за чесноти, або ж кару — за переступи.

СВЯТА ТРІЙЦЯ

141) Син — в Отці, Дух — у Синові, а Отець — в Обох. Вірою людина пізнає все невидиме та духовне. Віра ж залежить від добровільної згоди душі [прийняти Бога].

ТІЛЕСНІ ЗАДОВОЛЕННЯ ЗАТЯГУЮТЬ ДО ЗАГИБЕЛІ

142) Ті, кого потреби чи обставини змушують долати стрімкі ріки, лишаються живими тоді, коли тверезі; ба, навіть коли затягне їх вируюча бистрінь та вони впірнуть разів зо два, то вирятовуються, схопившися за що-небудь при березі; а якщо п’яні, то хоча би й сто разів намагалися виплисти, їх долатиме хміль та затягне водоверть. Так само й душа, захоплена виром життя, якщо не очуняється від [гріховної] злоби, що властива матеріальному, та не усвідомить своєї справжньої сутности, — що вона божественна й безсмертна, а поєдналася з дочасним, охопленим багатьма пристрастями, смертним тілом лише для випробування, і піддасться чуттєвим задоволенням собі на біду, то понехтувавши собою, очманівши від незнання [Бога] та не відаючи чим собі зарадити, загине, не маючи порятунку, оскільки тіло, наче ріка, не раз затягує нас до згубних насолод.

КЕРУВАННЯ ПРИСТРАСТЯМИ

143) Мисляча душа, що твердо тримається доброго наміру, як коней, загнуздує емоційну та вольову сили — ці нестримні свої поривання і, підкоряючи, приборкуючи та керуючи ними, здобуває вінець перемоги й життя на небі — нагороду за змагання від Бога-Творця.

УПЕВНЕНА ДУША НЕ БЕНТЕЖИТЬСЯ

144) Справді мисляча душа, бачачи успіхи і щасливу долю лиходіїв та негідників, уявляючи собі їхні втіхи в цьому житті, не бентежиться, як нетямущі люди, бо достеменно знає: щастя — нетривке, буття — невизначене, життя — коротке, а суд — непідкупний, та й упевнена — Бог не понехтує потрібним для її прожитку.

РОЗКІШНЕ ЖИТТЯ — СМЕРТЬ ДЛЯ ДУШІ

145) Життя заради тіла й утішання великим багатством та владою на цьому світі — смерть для душі; і навпаки, праця, терпіння, бідування з подякою та умертвіння тіла — життя для неї й утіха вічним пожитком.

ВИБІР ВІЧНОГО

146) Мисляча душа нехтує матеріальним і дочасним життям, а воліє утішатись небесним та вічним, яке їй Бог дарує за доброчесність.

НЕГОЖІ РОЗМОВИ ЗАБРУДНЮЮТЬ ДУШУ

147) Як ті, що заляпали одяг багном, занечищують одіж тих, до кого дотуляються, так само й ті, що мають лихі наміри та ведуть розпусне життя, спілкуючись із простаками, обгиджують їхні душі паскудними словами.

ОСНОВА ГРІХА ТА ОСНОВА СПАСІННЯ

148) Основою гріха є пожадання, що нищить нашу душу, а от основою спасіння та Небесного Царства для неї є любов.

ЯК ГНИЄ НЕДБАЛА ДУША

149) Закинуту мідницю, що лежить без діла, точить мідянка, вона втрачає вигляд і стає непридатною, — а бездіяльну душу, що покинула доброчесне життя та не звертається до Бога, своїми переступами відвертаючи від себе Божу увагу, також точить турбота про тіло, наче та [отруйна] мідянка, що пристала до неї з-за її недбальства, і вона, покороблена [нею], стає нездатною до спасіння.

БОГ — ДОБРИЙ, БЕЗПРИСТРАСНИЙ І НЕЗМІННИЙ

150) Бог — добрий, безпристрасний та незмінний. І дійсно, має рацію той, хто вважає, що Бог не змінюється, однак може слушно запитати: як же тоді Він за добрих радіє, від злих відвертається, на грішників гнівається, а слуг [Своїх] милує? На це потрібно відповісти так: Бог не радіє і не гнівається, адже радість і гнів — це почуття2, та й на дари не зважає, бо залежав би від чуттєвих задоволень3. Не треба собі уявляти Божество, як людину. Бог — добрий, [Він] лишень помагає і ніколи не шкодить, бо завжди Той Самий; а ми, коли добрі, то поєднуємося з Богом через подібність до Нього, а коли злі, то віддаляємося від Бога через несхожість із Ним. Живучи доброчесно, ми пов’язані з Богом [дружніми зв’язками], а, стаючи злими, — робимо з Нього ворога; хоч це зовсім не означає, що Він гнівається на нас, а радше те, що наші гріхи пов’язують нас із демонами-мучителями і перешкоджають Богові внутрішньо нас освітити. Якщо потім молитвами і добрими вчинками ми здобуваємо відпущення гріхів, то це аж ніяк не свідчить про те, що ми догодили Богові та змусили Його змінитися, а що такими діями і нашим зверненням до Нього ми вилікувались від зла та знову можемо долучитися до Його доброти; отож, якщо казати: «Бог відвертається від злих», то це те саме, що: «Сонце ховається від сліпих».

ЩО ТАКЕ ПОБОЖНІСТЬ

151) Побожна душа знає Всевладного Бога, адже побожність — це ніщо інше, як виконання волі Божої. А до богопізнання доходить душа незаздрісна, невинна, лагідна, по змозі щедра, приязна, яка уникає суперечок та в усьому кориться Божій волі.

ОСТРАХ БОЖИЙ — ЛІК ВІД ПРИСТРАСТЕЙ

152) Пізнання Бога та острах перед Ним — це ліки від пристрастей, властивих матеріальній природі5. Поки душа не пізнала Бога, доти не вигоюються в ній пристрасті та ятрять її гріхи, як незагойні рани. Однак Бог цьому не винен, бо дав їй [здатність до духовного] пізнання і розуміння.

ПІЗНАННЯ І РОЗУМІННЯ

153) Зі своєї доброти Бог наділив людину [духовним] пізнанням і розумінням, прагнучи очистити її від пристрастей і вибраного нею гріха, бо хоче перемінити смертне на безсмертне.

ЧИСТИЙ РОЗУМ БАЧИТЬ БОГА

154) Розум, перебуваючи в чистій і побожній душі, справді бачить Бога — безначального, невидимого і незбагненного — явного для тих, хто чистий серцем.

ВІНЕЦЬ І ДОПОМОГА ДУШІ

155) Вінець нетління, чеснота та спасіння даруються людині, яка з готовістю і подякою зносить нещастя. А хто стримує гнів, язик, черево і чуттєві задоволення, той вельми помагає душі.

БОЖЕ ПРОВИДІННЯ

156) Боже провидіння утримує світ та охоплює все, що є на ньому. Провидіння — це повновладне Боже Слово (Задум), що формує безформну матерію світу, Сотворитель і Впорядник усього існуючого. [Сама] матерія аж ніяк не може зорганізуватися без творчої сили Слова, яке є Образом, Розумом, Премудрістю і Провидінням Бога.

ЯК ДУША СКОЧУЄТЬСЯ ДО ГРІХА

157) Пожадання, що не сходить з думки, — живець темних пристрастей. І коли воно захоплює душу, то та забуває про свою природу, що вона є Божим подихом, і безтямно рветься до гріха, не думаючи про ті біди, що чекають на неї після смерті.

НЕВИЛІКОВНІ ДУШЕВНІ ХВОРОБИ

158) Найтяжчі та невиліковні хвороби, що доводять душу до загибелі, — це безбожництво і марнославство. Бажаючи бо злого, ми втрачаємо те, що добре, а добре робить людину щедрою на всяке добро, що миле Вседоброму Богові.

БОГ СПІЛКУЄТЬСЯ ЛИШЕ З ЛЮДИНОЮ

159) Лише людина може сприйняти Бога, лише з цією живою істотою Він розмовляє — уночі вві сні, а вдень через розум, всіляко передбачаючи та відкриваючи гідним Його людям майбутні блага.

ПІЗНАННЯ І БАЧЕННЯ БОГА

160) Для того, хто вірує й бажає, зовсім не важко [духовно] пізнати Бога. Якщо ж хочеш побачити Його, то подивися на облаштування [світу] й турботу про все, що постало та існує за Його Словом. І все це — для людини.

У СВЯТИХ — ЧИСТІ НАМІРИ

161) Святим уважається той, хто очистився від гріха і лихих намірів. Тому найбільше досягнення душі, яким утішається Бог, — коли людина не замишляє лихого.

ІМ’Я БОГА

162) Ім’я позначає одного з багатьох. Тому не варто гадати, що Бог, який є Один і Єдиний, може мати інше ім’я, оскільки це слово дає позначення безначального Бога, Який усе сотворив для людини.

БОГ І СУМЛІННЯ

163) Якщо докорятиме тобі сумління за лихі вчинки, то відкинь їх від своєї душі, сподіваючись на добрі, адже Бог — справедливий і доброзичливий до людини.

ЯК БУТИ З БОГОМ

164) Лише ту людину знає Бог, яка знає Його та намагається завше бути із Ним. І вона цього досягне, якщо завжди буде доброю і стримуватиметься від усяких чуттєвих задоволень не зза браку можливостей, а через власну добровільну здержливість.

ПРАЦЯ МИСЛЯЧОЇ ДУШІ

165) Чини добро своїм кривдникам, і будеш улюбленцем Божим. Ніколи не обмовляй свого ворога. Тримайся любови, розсудливости, терпіння, здержливости й отакого іншого, адже знати Бога — це й означає смиренно Його наслідувати отакими чеснотами. Але так чинити може не кожен, а тільки душа, що має [духовне] розуміння.

ПРО АНГЕЛІВ, ЛЮДЕЙ, ТВАРИН І РОСЛИН

166) Оскільки деякі припускаються помилки, стверджуючи, що трави та овочі мають душу, то я написав цей розділ для науки простим людям. Рослини мають фізичне життя, але не душу. Людина зветься розумною істотою, бо має розум і може набувати знання. А всі інші істоти, тварини та птахи, можуть видавати звуки, бо мають духа (подих) і душу (як початок чуттєвого життя). Усе, що росте та никне, можна назвати живим, бо воно живе та виростає, але це не означає, що все воно має душу. Розрізняють чотири види живих істот: одні з них безсмертні й мають душу — це ангели, другі мають розум, душу і духа — це люди; треті мають духа і душу — це тварини, а четверті мають тільки життя — це рослини. Життя в рослинах підтримується без душі, духа, розуму та безсмертя, а без життя ніяка істота не може існувати. Кожна людська душа, однак, завжди рухлива та постійно переходить з місця на місце.

ПРИМАРНІ ЗАДОВОЛЕННЯ

167) Щоразу, коли являтимуться тобі образи якихось чуттєвих задоволень, остерігайся, аби раптом не звабитися ними, але трохи їх стримавши, згадай про смерть і подумай, наскільки приємніше відчувати себе переможцем над отаким оманливим задоволенням.

ЗЛО І СТРАЖДАННЯ

168) Як пристрасть передує народженню, бо все, що з’являється на світ, піддане зіпсуттю, так і гріх передує пристрасті. Але не кажіть, що Бог не може викорінити гріха. Хто таке каже — той не зна що вигадує. Богові не потрібно викорінювати матерію, а пристрасть — матеріальна. Однак Бог викорінює гріх у людях, давши їм розум, пізнання і здатність розпізнавати добро, аби, збагнувши шкоду від гріха, вони його уникали. Одначе безумець пристає до нього та ще й ним хизується. Заплутавшись в його тенетах, він борсається, однак не може вже звести голови, щоби побачити і пізнати Бога, Який усе зробив для спасіння й обожнення людини.

ДОЛЯ ДОБРА ТА ЛИХА

169) Смертні журяться, знаючи наперед, що їхня доля — смерть, адже безсмертя — доля непорочної душі, бо вона добра, а смерть — душі нерозумної та нещасної, бо вона гріховна.

ЗАСИНАЮЧИ, ПОДЯКУЙ БОГОВІ

170) Коли лягатимеш спати, то з вдячністю згадай про добродійства Божі та [Його] турботливу опіку. Пройнявшися такими думками, ти вельми радітимеш, оскільки сон тіла буде для тебе чуванням душі, а стулення очей — справжнім баченням Бога. І тоді, в захваті від відчуття добра, ти з глибини душі щосили прослявлятимеш Усемогутнього Бога, [знаючи, що] коли людина не має зла, то одна лише її подяка приємніша Богові за будь-яку дорогоцінну жертву. А Йому слава на віки вічні! Амінь.

Перекладено із грецького видання Φιλοκαλία των Ιερών Νηπτικών 1893 © Юрієм Кобильником

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *