Світло людям несіть.

Ось пройшов ще один день, що ж приніс він в сенсі досягнень? Чим збагатив свідомість? Що додав до накопиченого досвіду і знання? Добре ставити собі такі питання щодня. Кожному з користю проведеному дню порадіємо. За марно проведений – осудимо себе. Немає гіршої неспівмірності, ніж безглузде марнування олії в лампаді. З чим перейдемо в Світ Надземний, якщо взяти з собою нічого буде? Так кожна година життя земного нехай плоди приносить. Думка дана людині, щоб підсилюватися в своїй світлоносності, щоб, коли дуже темно, нею посвітити навколо можна було, морок розганяючи, але аж ніяк не посилюючи його думками темними. Носій Світла тим і відрізняється від звичайних людей, що в аурі своїй Несе випромінювання Світла. Що з того, що навкруги не ясно – так було завжди, – тому і надсилаються в світ Носії Світла, щоб розсіювати темряву. В аурі просвітленій своїй Світло людям несіть. Надто вже багато отемнених невіглаством аур, що поширюють темряву.

Питання про те, що людина несе світу в аурі своїй, важливе надзвичайно, важливе як для самої людини, так і для світу. Якщо Світло – має виправдання; якщо темряву – має собі осуд. Кожен щось несе, і питання в тому, що? Так, день починаючи, можна подумати про частку свою, принесену і людям, і світу. Той хто нічого не приносить або примножує зло жахливу долю готує собі сам там, де доведеться пожинати плоди свого посіву. Але нехай радіє той, хто може щось поліпшити, десь посвітити і комусь допомогти своїм Світлом. Благо йому!

Проживши життя на Землі, кожен втілений дух залишає після себе борозну тієї чи іншої глибини, в якій посіяні ним зерна причинності. Характер цього посіву визначає яке буде майбутнє людини в Світі Надземному, так і його наступне втілення. Не так вже й важко визначити природу такого посіву і побачити, що підготував собі сіяч зерен земних. Кожне зерно дає плід за своєю природою, і його доведеться пожати. І багато хто це розуміє. Але тоді можна запитати: «Чому ж так часто жахливий посів?»

Чим і як усталилося розуміння найважливішого? Повторенням собі Основ і роздумами над безсумнівним. Навколишнє гучно кричить про своє, заглушаючи чистоту розуміння. Вуха на навколишнє треба закрити так, щоб безсумнівне могло говорити само за себе. Кожне зіткнення з заперечувачем, невірою і обивателями розмагнічує. Зберегти устремління внутрішнє можна, лише відгородившись від тих що гасять Світло. Інакше згасять вони вогні серця. Серце треба відкритим тримати в світ дійсності. Очевидність говорить про своє, змушуючи свідомість зосереджуватися на собі. «Очевидність є куряча дійсність». З курника треба вийти на простір космічної думки.

Вихори вирують навколо, вони легко можуть задути вогник, що розгорівся в серці. Вогонь від погашения треба охороняти усіма силами свідомості. Ритм щоденний допоможе утриматися і встояти проти натиску буденності. У древніх храмах погашення постійно палаючого в святилищі полум’я смертю каралося. Те ж саме і тепер: смертю духу карма карає погашення полум’я серця.

До кожної свідомості, яка загорілась, звідусіль тягнуться волохаті чорні руки, щоб її загасити. Постійний дозор свідомості і охорона її є нагальною потребою. Використовують темні кожну людину, кожну можливість, щоб заподіяти шкоду. Так, стійкість і постійна пам’ять про найважніше, про Світло, потрібні як щит.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *